Привітання

Конотоп - унікальне місто Сумської області.
Тут славна історія переплелась з індустріальним сьогоденням.
Ми щасливі від того, що виросли в цьому прекрасному місті і працюємо сьогодні для його людей.
Сподіваємось, що за віртуальним знайомством вам обов'язково захочеться відвідати наш Конотоп.
Ми завжди будемо раді новим знайомствам!

Адміністрація міста Конотопа

_______________________

Конотоп  на перехресті шляхів


 

41600 м. Конотоп, просп. Миру, 8, (05447)6-57-00 radakonotop@ukr.net  


Чи підтримуєте Ви об'єднання громад Конотопської міської ради та Підлипенської сільської ради?
 


Верховна Рада України


Офіційне Інтернет-представництво Президента України


Єдина система місцевих петицій

open_budget
Відкритий бюджет міста Конотоп

obl
Сумська обласна державна адміністрація

oblrada
Сумська обласна рада


Сумська міська рада


Асоціація міст України


Урядовий портал

rtax

Державна податкова адміністрація в Сумській області

egovinfua_

Портал «Ми розвиваємо електронне урядування»

kbuapa_ukr

Харківський регіональний інститут державного управління

KK

Сайт газети "Конотопський край"

Історична довідка PDF Печать

 

 Конотоп: від сивої давнини, до сьогодення

        Конотоп – місто обласного підпорядкування, центр району; розміщене в 129 кілометрах від обласного центру на лівому березі річки Єзуч (притока Сейму). Залізнична станція на лінії Москва-Київ, населення – 94,5 тисяч чоловік.
        Конотопщина розташована в лівобережній частині Лісостепової зони України. Поверхня краю являє собою хвилясту рівнину, розчленована широкими долинами річок та ярами. В північній частині краю виділяється приднеснянське плато. На заході воно обмежено долиною р. Десни, на півдні долиною р. Сейму. Клімат конотопщини помірно-континентальний.
        Точне заснування міста Конотопа невідоме. Перші письмові згадки про місто датуються 1634 роком. Історію міста досліджували видатні знавці історії О.М.Лазаревський, Ф.Гумілевський, С.Ніс та ін. Всі вони робили припущення, що місто існувало до монголо-татарської навали. В 1997 році в місті були проведені археологічні дослідження і частково розкопки. Було обстежено 7,5 га міста. Особливу увагу археологи звернули на “городок” та залишки кріпосного валу XVII століття. Практично в усіх шурфах виявлені матеріали давньоруського часу. Ці дані підтвердили припущення про більш давнє походження міста. Нажаль воно не згадується в літописних документах як місто. Тому, поки що, можна зробити висновок що тут існувало давньоруське населення, яких на той час було багато.
         В часи Київської Русі ці землі належали до Путивльського князівства, а після монголо-татарської навали територія неодноразово переходила у власність інших князів. Існує історична версія, що місто Конотоп це Липовицьк, а його округа – Липовицьке князівство. Про таке князівство згадується в енциклопедичному довіднику Чернігівщини. Є також літописна згадка про Липовицьке князівство в Лаврентієвському літописі. Але ця версія ще не знайшла документальних підтверджень і за локалізацію Липовицького князівства і нині ідуть наукові суперечки.
       Після монголо-татарської навали землі сіверщини були спустошені. В середині XVI століття ці землі були захоплені Великим князівством литовським. Після підписання Люблінської унії (1659р.) територія лівобережжя потрапила під владу Польщі. Розпочалася колонізація захоплених земель. Москва, яка втратила контроль над лівобережжям України, постійно конфліктувала з Польщею за цю територію. Більше відомостей про Конотоп існує в XVII столітті.
        Постійні військові суперечки і конфлікти між Польщею та Москвою за територію України привели до потреби узаконення кордонів. Так, під час Деулінського перемир'я (1618р.), коли були обумовлені кордони, на деяких сучасних польських картах (мапах) було показано населений пункт – Конотоп. Після підписання Полянівського договору (1634р.) між Москвою і Річчю¬-Посполитою, за яким до Польщі відійшли Смоленщина та Чернігово-Сіверщина, про Конотоп говориться як про укріплення.
З 1634 роком пов’язана ще одна документальна згадка. Польський король Владислав IV Ваза надав привілей Миколі Цетисову та його чоловічим нащадкам у спадкове володіння земель під Конотопом, Городищем та Єзучем.
      Прикордонні суперечки продовжувались до 1637 року, Москва наполягала на належність Конотопських земель до Путивльського повіту. Тому кордон в районі Конотопу так і не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок Єзуча і Конотопки на місті старого “детинця”, на землях, які належали путивлянину Никифорові Яцину. В 1635 році польський шляхтич Підкова під укріпленням заснував хутір Новоселицю. В 1640 році укріплення за розпорядженням Новгород-Сіверського старости Пясочинського було реконструйовано у достатньо могутню фортецю. Поляки назвали укріплення Конотопом. Вона мала чотирикутну форму, вали і укріплені стіни деревом. Залишки валів і місце, де знаходився замок, залишились по цей день. Нажаль на історичному місті майже нічого не збереглося, воно інтенсивно забудоване адміністративними та цивільними спорудами.
      На європейських географічних картах місто з’являється в 1648-50рр. На “Спеціальній карті України” Боплана, вигравіруваної Гондиусом в Данцигу в 1650 році Конотоп позначено міцною фортецею. Правив містом польський староста Сосновський.
Під час визвольної війни 1648-1654 років Конотоп став сотенним містечком спочатку Чернігівського а потім Ніжинського полків.
       В 1648 році після звільнення Б.Хмельницьким Чернігівщини, Конотоп став відігравати важливу роль в дипломатичних стосунках між повстанцями та Москвою. Особливо пожвавились взаємовідносини після звернення Б.Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити у боротьбу за польський престол після смерті польського короля Владислава IV.
      Конотопська сотня зустрічала і забезпечувала безпеку польським обозам. 2 квітня 1649 року жителі міста урочисто вітали російське посольство на чолі з І.Унковським, прибуле на Україну для переговорів з Богданом Хмельницьким. За п’ять верст до міста посланців зустріли сотник і більше 100 козаків з прапорами “а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек”.church_4_school
        Після Білоцерківського договору 1651 року, шляхті було дозволено повернутись до своїх маєтків в Чернігівськім воєводстві, на Київщині та Брацлавщині. Як тільки шляхта з’явилася біля стін укріплення, конотопці покинули місто і пішли до Путивля. Там російська адміністрація надавала землі для заселення втікачам. В 1652 році після перемоги військ Б.Хмельницького під Батогом по Україні прокотилась лавина антипольських повстань. Конотопчани також піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста і вбили старосту Сосновського. З цими подіями пов’язане “Конотопское чудо”, про яке писав в своїй праці чернігівський архієпископ Ф.Гумілевський.
     Після вигнання польського гарнізону, в конотопській фортеці залишився жити староста Сосновський з жінкою і п’ятьма дітьми. Повсталі конотопці убили старосту та його сім’ю, а трупи покидали в фортечний колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження чесного хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без прикмет тління. Після того як їх захоронили по християнському звичаю вода пішла до низу.
       В 1653 році Ніжинський полковник Іван Золотаренко надіслав до Б.Хмельницького гінця з листом, в якому повідомив, що козаки Ніжинського, Чернігівського та Прилуцького полків підтримують ідею союзу з Росією. В 1654 році була підписана Переяславська угода про об'єднання Росії з Україною. В січні 1654 року 1151 жителів міста склали присягу на вірність російському царю. Але напруження між Польщею та Україною не спало. На допомогу українському народу виступила Росія. Після смерті Б.Хмельницького (1657р.) гетьманом був обраний І.Виговський, який був обурений поведінкою російських військ, розташованих на українських землях. Російська сторона не дотримувалась Переяславських статей і обмежувала владу української козацької верхівки. В вересні 1658 року І.Виговський уклав угоду (Гадяцький трактат) з польським урядом про входження до складу Речі-Посполитої козацької держави Великого князівства Руського (землі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) на федеративних засадах.
      Ці події остаточно підірвали взаємовідносини між Україною і Москвою. Не всі на Україні підтримували політику І.Виговського. Полтавський полковник Пушкар та кошовий війська запорізького Барабаш виступили проти зі зброєю в руках. Влітку 1659 року під Конотопом відбулась битва між військами І.Виговського (союзниками якого були татари та деякі польські загони) і московською армією. Бойові дії розпочались 16 квітня 1659 року з облоги міста і закінчилися 29 червня повним розгромом царської армії. В своєму літописі С.Величко так описував ці події: “Тут князі бавились дев’ять тижнів, пускаючись у численні воєнні промисли, кидаючись у штурми на місто не без значної своєї втрати і, нічого корисного собі не вчинивши, дочекались там гетьмана Виговського, який простував з численними козацькими та ординськими військами до Конотопа”. Протистояння російських військ та гетьмана Виговського закінчилося поразкою московських князів-воєвод. І.Виговський, використовуючи географічні особливості рельєфу та маючи неабиякий військовий досвід, зумів перехитрити противника тим, що розірвав основні сили російських військ і наніс поразку головній діючій силі – кінноті. В полон потрапили князі Львов і Пожарський. А воєвода князь Трубецькой був вимушений зняти облогу з міста і відійти до Путивля.
        Після поразки під Конотопом російський уряд став на шлях укріплення свого впливу на Україну, особливо на Лівобережжі. Проявилось це в виборі гетьманів і козацької старшини.
       В 1663 році коли війська польського короля Яна ІІ Казимира вдерлись на лівобережжя то м. Конотоп було захоплене і пограбоване. Та з часом воно відбудувалось. Цікавий матеріал про жителів того часу містять “Переписні книги 1666 року”. Все населення Конотопу поділялось на дві сотні козаків. Дані перепису свідчать, що основна кількість жителів міста (міщани) займались сільським господарством, інші різними промислами і торгівлею. На час перепису в Конотопі було 474 двори, в яких налічувалось 301 душа чоловічої статті (представників жіночої статті не вносили до списків).
В перші сотні 136 дворів, з них 102 двори належали міщанам, 26 – торговим і промисловим людям, тобто підмайстрам. Всього в першій сотні було 388 душ. У другій сотні – 238 дворів, з яких 108 належали міщанам, 34 – торговим людям і промисловцям, 23 – ремісникам, 13 – молодшим людям. Всього тут жило 413 душ.
       Після проведення перепису селяни, які жили на території першої сотні, повинні були платити грішми один карбованець за плуг, а ті, що жили на території другої сотні – з кожного плуга віддавали по полумірці жита й вівса і грошовий податок в розмірі 12 карбованців, 18 алтин і 12 денга за всіх. Ремісники міста сплачували податок у розмірі 15 крб. 44 алтини і 8 денга, а підмайстри – 30 крб. 21 алтин і 2 денга. Отже щороку селяни, ремісники і підмайстри сплачували грошовий податок в розмірі 159 крб. 83 алтин і 12 денга.
      Головною галуззю сільського господарства селян Конотопа було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку, овес і просо. Знаряддя праці були примітивними, налічувалось всього 71 дерев’яних плугів з металевими наконечниками. Тягловою силою були коні та воли, їх нараховувалось виходячи з перепису 1666 року: коней – 101, волів – 369.
     Козацька старшина, заможні козаки, міщани займались борошномельним промислом. На річці Конотопка було дві греблі, де встановлено 2 водяних млини.
      В 1670-80 рр. важливість стратегічного розміщення Конотопа виросла завдяки тому, що Путивль знаходився поряд з гетьманською столицею Батурином. В місті постійно збирались гетьманські війська для “промислу над татарами”. На козацькій раді під Конотопом в 1672 році І.Самойлович був вибраний гетьманом. Тоді ж були підписані “Конотопські статті”, які підтверджували попередні Глухівські; додавалося декілька нових статей (про заборону зносин з П.Дорошенком та допомоги йому).
    За часів гетьманування І.Самойловича на конотопські землі стали переселятись вихідці з правобережної України. Це були майбутні землевласники Р.Кандиба, Я.Лізогуб, Т.Радич, Ю.Харевич.
Під час російсько-шведської війни, зимою 1708–1709 рр., конотопчани відбили наступ одного із шведських загонів. В 1751 році гетьман К.Розумовський віддав на ранг місто генеральному обозному Кочубею. В XVIII столітті в місті проживало 5037 жителів. на цей час в Конотопі проходили три ярмарки на рік, торгували в основному хлібом, худобою та виробами шевців, ковалів і інших ремісників.
В 1781 році після адміністративної реформи Конотоп став повітовим містечком Новгород-Сіверського намісництва, в 1791 – належав до Чернігівського намісництва. Управління містом здійснювала міська дума і магістрат, де всі посади були виборними і фактично належали міській козацькій верхівці. 4 липня 1782 року був затверджений герб міста: в червоному полі золотий хрест, знизу срібний місяць, зверху шестикутна срібна зірка.
      В кінці XVIII століття в місті був кам’яний собор і п’ять церков. При кожній церкві існувала приходська школа. Забудова міста того часу проводилась вздовж річки Єзуч і була хаотичною. В 1803 році імператор Олександр І затвердив план перепланування міста. Проект перепланування охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно проекту пропонувались нові вулиці розбиті на квартали, старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території “городка”, тобто де була фортеця. Через нього проходили вулиці, які виходили на дороги до Ромнів, Батурина, Глухова та Путивля.
      Проект перепланування 1803 року був виконаний частково, тому з тих часів залишилися старі вулиці, які дають яскраве уявлення про містобудування на початку ХІХ століття.
      В середині ХІХ століття населення міста виросло до 9 тис. чоловік. Справами міста відала Міська дума, Ратуша, існували Сирітський та словесні суди, Міське депутатське зібрання та Квартирна комісія.
В 1867-1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через місто Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868р., а в 1869 збудований залізничний вокзал, депо і Головні залізничні майстерні. В 1875 році розпочалось будівництво лінії від Конотопа до Москви. В результаті цих дій Конотоп став важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Київсько-Вороніжської залізниці. Постійно збільшувалась промисловість міста. Якщо 1879 році тут існував один пивоварний завод з 3 робітниками і два цегельних, де працювало 13 чоловік та на кінець ХІХ століття і початок ХХ тут уже налічувалось 35 промислових підприємств з 7 тис. робітників. Найважливішими були 5 цегельних заводів, механічний і чавуноплавильний завод Д.Кетхудова, заснований в 1868 році, ресорна майстерня Шитова, чешський пивоварний завод Гернера, паровий автоматичний млин Воровича і інші. Але найважливішим промисловим підприємством залишались Головні залізничні майстерні. 
      Архітектурних комплектів або окремих будівель збудованих на той час в Конотопі залишилось мало. Це церква Вознесіння, садиба генерала М.І.Драгомирова, острог, декілька невеличких приватних будівель.
       Церква Вознесіння знаходилась на Вознесенській вулиці (нині Свердлова). Збудована в 1846 році. Розташована недалеко від історичного ядра міста в північному предмісті на березі р. Єзуч. Церква хрестоподібна в плані з двома невеликими камерами при алтарній частині, однокупольна. З західної, південної і північної сторін збудовані входи з портиками та напівколонами. Стіни цегляні.
      Садиба генерала М.І.Драгомирова знаходиться на вулиці ген. Драгомирова. раніше в ній розміщався тубдиспансер, пізніше станція швидкої допомоги. Зараз садиба звільнена від експлуатації і в ній планується відкрити меморіальний комплекс-садибу М.І.Драгомирова. Раніше до архітектурного комплексу входили: - головний будинок, флігель, будівлі служб, парк.
        Головний будинок та флігель знаходяться на червоній лінії вулиці, виходячи на неї фасадами. Будівлі цегляні, одноповерхові з напівциркульними вікнами і пластичними елементами, характерними для архітектури ХІХ ст. Вони є пам’ятками історії.
        Острог (в’язниця) був збудований в 1855 році. Знаходиться на вул. Батуринській, це перша в місті двоповерхова будівля. Збереглася до наших днів.
      Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через місто пройшла залізниця. Розбудовувалось залізничне робітниче містечко. Зводились школи, магазини, лікарня. Цей період відзначається багатостильністю архітектури.
      На початку ХХ століття Конотоп став одним із найважливіших промислових центрів на Лівобережній Україні. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так в 1899 році на Головних залізничних майстернях був перший організований виступ робітників за свої соціальні права. В ньому прийняло участь понад 600 чоловік. В 1900 році виникла перша соціал-демократична група представники якої займались роз’яснювальною роботою серед робітників залізничних майстерень. Для цього привозились листівки, прокламації, революційна література з Київа, Курська та Харкова.
         Розвиток промисловості сприяв росту кількості населення, який досягнув в 1904 році до 19 404 чоловік. Загальна кількість будівель збільшилась до 2090, із них 55 були цегляними. Містом керувала Міська управа до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, акушерка, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська баня, типографія. З 1891 року в місті розпочалось замощення доріг камінням на кошти земства.
       Розвивалась і освіта в місті. В 1890 році було відкрите залізничне училище. Ця будівля збереглася до нашого часу. Училище було збудовано у південній частині міста, поряд з залізницею. Будівля цегляна двоповерхова з підвалом. Загальна композиція симетрична: чітко виділяється центральна частина і два приєднаних до неї коротких відкрилків. Училище – одна з найкращих будівель Конотопа кінця ХІХ століття, приклад високої будівельної майстерності місцевих будівельників, а також спеціалістів Московсько-Києво-Воронежської залізниці. В 1898 році в місті була відкрита жіноча гімназія, трохи пізніше в 1902 році двокласне міське училище було реорганізоване в 4-хкласне. В 1905 році відкрилось Комерційне училище. З 1870 року в Конотопі проходили з'їзди учителів Чернігівської губернії.
       В Конотопі початку ХХ століття оживлялось культурне життя: літом в міському парку працював театр, в 1900 році стараннями історика і земського діяча О.М.Лазаревського був відкритий музей, в 1901 році почала працювати бібліотека, народний будинок тверезості.
      Деякі архітектурні свідки минулого залишились в місті. земський будинок збудований в 1912 році на вул. Гоголівській (нині проспект Леніна) раніше використовувався, як чоловіча гімназія, зараз тут знаходиться загальноосвітня школа №4.
      Міське чотирьохкласне училище збудоване в 1898 році, по вул. Виконкомівській, тут раніше була дитяча музична школа, зараз будівля пустує. Будівля двоповерхова, має загальну симетричну композицію, чудову пластику фасадів виконану в цеглі.
     В 1912 році було закінчено будівництво жіночої гімназії, яка складалась з двох корпусів. Ці дві прекрасні будівлі збереглися до нашого часу. Вони розташовані на території "старого міста" на вулиці Виконкомівській.
      Зберігся до нашого часу і комплекс будівель головних залізничних майстерень. Це в основному добротні цегляні споруди, мають приваблюючий вигляд завдяки загальній композиції, чудовій цегляній кладці з пластичними елементами, цікавим фронтонним завершенням. Вони залишаються цікавими свідками інженерної думки і архітектурно-художніх тенденцій минулого.
      Конотоп, як промисловий центр відігравав важливу роль в революційних подіях 1905-1907 років. після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 року, залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська залізничники міста активізували свої дії. Тільки на початку 1906 року царській владі завдяки жорстоким діям вдалось придушити страйкуюче місто. Послідували жорстокі репресії і арешти активістів і заслання їх до Сибіру.
      Перша світова війна (1914р.) тяжким тягарем лягла на плечі трудового люду, де армії мобілізували майже половину працездатного населення.
     В 1923 році місто стало центром Конотопського округу. В цьому ж році був відкритий міський музей. В 1924-1925рр. розпочалося будівництво робітничого містечка на станції Конотоп. Снарядний завод у 1920 році перейшов на випуск плугів, молотарок та іншої сільськогосподарської продукції. На початку 30-х років був розширений паровозоремонтний завод. До 1937 року збудований хлібзавод. В 1939 році в місті проживало 50 тис. населення. В цьому ж році місто ввійшло до складу Сумської області, як райцентр обласного підпорядкування.
      Після початку Великої Вітчизняної війни, 9 вересня місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. На схід було евакуйоване промислове обладнання заводів "Червоний металіст" та КПВРЗ.
    З перших днів окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалось місцевою комендатурою. В Конотопі знаходилась гарнізонна комендатура. Влітку 1941 року німецькою владою був створений округ (гебіт) Конотоп, до якого крім Конотопського району входили ще Кролевецький і Дубов’язівський. За часи окупації (вересень 1941 – вересень 1943) в Конотопі і районі втрати мирних жителів склали 3805 чоловік. Після звільнення міста 6 вересня 1943 року Конотоп став швидко відбудовуватись. Спочатку було відновлено рух в напрямку Бахмача. До кінця 1944 року закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, розпочав свою роботу завод "Червоний металіст", хлібзавод.
        В 1949 році методом народної будови було пущено трамвай. Місто розвивалось і кріпло. В 1972 році був збудований завод по виробництву поршнів, в 1973р. став до ладу арматурний завод. Трохи пізніше розпочали випускати свою продукцію підприємства місцевої промисловості: завод залізобетонних конструкції, асфальтний завод, швейна і меблева фабрики, 2 цегельних заводи, завод "Райдуга".
     Післявоєнний період визначався активним будівництвом в місті. Заводи будували для своїх робітників двоповерхові будинки, був збудований новий залізничний вокзал, кінотеатр "Мир", Будинок культури "Червоний металіст", лікарні і поліклініки.
      Нинішній вигляд міста – результат післявоєнної забудови та будівництва в 70-80 роки ХХ століття. В 1974 році був збудований корпус технікуму транспортного будівництва, Будинок культури КВРЗ. В 1977 році прийняв студентів новий учбовий комплекс Індустріально-педагогічного технікуму.
Конотоп зараз це сучасне місто, яке дбає про свою історію. В 1939 році був відкритий пам’ятник Т.Г.Шевченку (знаходиться біля загальноосвітньої школи №2). В 1969 році відкрився Меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр). 
     На проспекті Леніна в 1989 році встановлено пам’ятний знак на честь воїнів Конотопщини, які загинули в афганській війні та в 2004 році - пам’ятний знак чорнобильцям.
     В 1992 році встановлено пам’ятник-бюст бойовому генералу, видатному військовому теоретику, уродженцю Конотопа М.І.Драгомирову у парку колишньої садиби генерала. В 1993 році в центрі міста було встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку. 
     В 2004 році відбулось відкриття Пам’ятнику конотопському трамваю, який являє собою справжній металевий трамвайний вагон для перевезення пасажирів КТМ-55.
    В 2008 році було урочисто відкрито Конотопський бульвар у центрі міста та декоративну скульптуру коню, що є символом міста.
    6 вересня відбулось урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації, експозиція якого представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.
      Конотопчани бережуть світлу пам’ять про героїв Великої Вітчизняної війни, крім Меморіалу Слави в місті існують братські могили на Вирівському кладовищі, по вул. Успенська-Троїцькій. 
      Історія міста залишила зримі сліди в його планово-просторовій структурі: це не тільки пам’ятники, меморіали і монументи на честь історичних діячів і пам’ятних подій а також історико-меморіальні будівлі і місця – садиби Драгомирова і Парпури, залишки замку ХVII століття, Вознесенська церква, декілька споруд, в яких розміщались військові госпіталі в період Великої Вітчизняної війни, збереглося багато громадських, адміністративних і навіть виробничих будівель (споруд) дореволюційного періоду. Все це є історико-культурним надбанням.